Вкотре гортаю Шевченків «Кобзар». І кожного разу знаходжу для своїх роздумів щось особливе, до цього непримітне. Скільки несподіванок, відкриттів ще таїться в поетичній спадщині нашого Пророка.
От і сьогодні мій погляд зупинився на рядках поезії «Гамалія»:
Наш отаман Гамалія,
Отаман завзятий,
Забрав хлопців та поїхав
По морю гуляти,
Слави добувати,
Із турецької неволі
Братів визволяти…
То хто ж він, Гамалія? Як склалась доля його нащадків?
Дістаю з полиці відповідний том енциклопедичного словника, читаю: «Гамалія Микола Федорович (1859 - 1949 рр.) - видатний російський мікробіолог, епідеміолог, почесний академік АМН СРСР… Учень видатного французького вченого Луї Пастера… В 1886 р. разом з І.І. Мечниковим організував у Одесі першу в Росії пастерівську станцію для боротьби зі сказом, чумою, холерою…»
У цьому фрагменті все правильно, крім одного - який же Микола Федорович росіянин, коли він походив із старовинного старшинсько-козацького роду Гамалій? Його предки в 17 - 18 ст. творили історію України, вони були сотниками, полковниками, наказними гетьманами, їх діяльність згадується в «Історії русів».
Рід Гамалій веде свій початок від реєстрового козака черкаської сотні Михайла, який у 1662 р. став черкаським полковником.
У Михайла Гамалії були сини Григорій та Андрій.
Григорій Михайлович був лубенським полковником, а з 1669 р. у гетьмана Петра Дорошенка - паволоцьким полковником, потім генеральним осавулом, наказним гетьманом.
Андрій Михайлович був лохвицьким сотником, потім генеральним осавулом. (Нагадаємо, що генеральний осавул - вища службова особа гетьманської адміністрації. До його обов’язків входив нагляд за складом війська: спорядженням, веденням козацьких реєстрів. Він виконував також обов’язки наказного гетьмана).
В Андрія Михайловича були сини Михайло й Антон.
Михайло Андрійович - видатний військовий діяч, генеральний осавул. За зв’язки з гетьманом Іваном Мазепою відбував примусове заслання у Москві.
Антон Андрійович за підтримку І. Мазепи відбував заслання в Сибіру.
Прізвище Гамалія раз у раз зустрічається на сторінках різних документів.
У реєстрі козацьких старшин 1744 року знаходимо імена бунчукових товаришів Федора, Олександра та Йосипа Гамалій.
Під час обрання у 1750 році Кирила Розумовського Гетьманом був складений список учасників урочистостей. І тут, серед інших, знаходимо імена бунчукових товаришів Андрія, Івана і Григорія Гамалій. (Нагадаємо, що бунчук - військова регалія в козацькому війську, яку на урочистостях слідом за гетьманом носив генеральний бунчужний. Це була вища службова особа гетьманської адміністрації. Крім того, він виконував адміністративні, дипломатичні та судові доручення гетьмана. Бунчукові товариші - помічники бунчужного. У походах вони виконували окремі доручення гетьмана)...
Об’єктами наукових досліджень і лікарської практики Миколи Гамалії були холера, чума, сказ, тиф… Вони, крім усього, вимагали від людини-дослідника неабиякої мужності і самопожертвування.
Ось промовистий факт. У 80-х роках над Пастером та його ученням нависла загроза. Микола Федорович з метою доказати абсурдність звинувачень Пастера у шкідливості його вакцини у присутності багатьох лікарів прищепив її собі. Авторитет Пастера був врятований, а це означало спасіння тисяч і тисяч хворих на сказ, холеру, тиф! Отже, маємо справу з науковим і громадянським подвигом. А це ж якраз і є ті якості особистості, які М.Ф. Гамалія отримав у спадок від своїх пращурів-українських козаків, бо ж з козацького він роду!