Всеукраїнська громадська організація
"Українське Реєстрове Козацтво"

До міцної держави та добробуту народу України через духовність і патріотизм кожної людини

Новини козацтва

Головна
Новини УРК
Фото та відеосюжети

Документи УРК

Статут
Положення
Присяга
Гімн УРК
Однострій
Законодавство
Накази, розпорядження
Угоди

Організація УРК

Генеральна старшина
Керівництво
Умови прийому
Газета "Україна Козацька"
Козацька музика
Діаспора
Історія
Наша адреса

Посилання

ВПДП
Інститут проблем
штучного інтелекту
МОН і НАН України
Сайти організацій та
представництв УРК
Наші колеги

Печать
Нащадок козацьких характерників

Характерники в українському козацтві. Невже це явище було тимчасовим в українській духовній традиції? Невже з похованням великого козацького характерника Івана Сірка та відхід у вічність подібних йому побратимів їхні надзвичайні, надлюдські магічні якості могли так безслідно зникнути? Ні! Вони повинні були обов’язково проявитися на генетичному рівні у наступних поколіннях козацького роду. Проявлялися й проявляються. Пригадаємо, як описав таку людину з надзвичайними здібностями Михайло Коцюбинський у повісті «Тіні забутих предків».


Нажмите для увеличения

«З другого боку, на найближчім горбі, сусідив Юра. Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. В своїх дужих руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я маржини й людини, його боялись, але потребували усі…»

І далі ми читаємо, як мольфар Юра відігнав від сінокосу і худоби страшну градову негоду.

«Став проти хмари, одна нога наперед, і склав руки на грудях. Закинув назад бліде обличчя і вперся похмурим оком у хмару. Стояв так довгу хвилину, а хмара ішла на нього. І раптом сильним рухом він кинув кресаню на землю. Вітер зараз звіяв її в долину і підхопив на голові в Юри довге волосся. Тоді Юра підняв до хмари ціпок, що тримав у руці, і крикнув у синій клекіт:

- Стій! Я тебе не пускаю!

... Хмара подумала трохи і пустила в одповідь вогняну стрілу.

Але Юра так само міцно стояв, і кучері вились на голові в нього, як у гнізді гадюки.

- Ага! Ти так! - крикнув Юра до хмари.- То я мушу тебе заклинати. Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води... Іди рознесися, як вітер по світі... Розсядься і розситися, ти тут сили не маєш...

Але хмара тільки моргнула зневажливо лівим крилом і почала завертати направо, понад царинки.

Однак Юра не хотів піддатись. Він лиш зблід дужче, лиш очі потемніли у нього. Коли хмара направо - то й він направо, хмара наліво - і він наліво. Він бігав за нею, борючись з вітром, махав руками, грозив ціпком. Він вився, як в’юн, по горі, завертаючи хмару, моцувався із нею, спирав... Ось-ось, ще трошки, ще з сього краю... Чув в грудях силу, метав громи з очей, здіймав руки угору і заклинав. Вітер розвіяв його кептар та бив у груди, хмара гарчала, плюскала громом, завертала у очі дощем, драгліла над головою, готова впасти, а він, залитий потом, ледве переводячи дух, метався грунем в нестямі, боячись втратить останні сили. Чув, що сили вже слабнуть, що в грудях пусто, що вітер рве голос, дощ залива очі, хмара перемагає, і вже останнім зусиллям підняв до неба короткий ціпок:

- Стій!..

І хмара раптом спинилась».


Мольфар – гуцульський знахар, ворожбит

Люди, яким під силу розігнати грозові хмари і не тільки, є і серед нас. Один із них – Михайло Нечай – живе у мальовничих Карпатах. Щоб потрапити до пана Михайла, перш за все треба від Косова або Верховини доїхати до невеличкого села – Верхній Ясенів, а потім від автобусної зупинки пройти вздовж бурхливого Чорного Черемоша кілька кілометрів дорогою на Чернівці, до присілка Царина. Тут і мешкає дідо Михайло, як кажуть місцеві. Він вперше принародно показав своє магiчне вмiння пiд час першого фестивалю «Червона рута» у Чернiвцях, коли дивними шаманськими ритуалами, кажуть, утримував безхмарну сонячну погоду впродовж усього свята. Хоча чудодійна сила дала про себе йому знати ще у дитинстві. Він ще восьмирічним міг дотиком своєї руки і словом припинити сильну кровотечу. Людей, які володіють такими властивостями, у Карпатах здавна називають мольфарами. Кажуть, такi люди не тiльки вмiють зцiлювати травами, заклинати недуги примiвками-замовляннями, але й володiють дивовижною здатнiстю керувати силами природи. Коли журналісти або просто пересічні люди цікавляться у Михайла Нечая (на знімку), звідки цей дар, він пояснює:

«Я нащадок Брацлавського полковника Данила Нечая. Його могила знаходиться у Вінницькій області, в селі Красне. Він володів окультними науками і був народним цілителем. Данило Нечай мав двох синів, Івана і Юру. Одного Катерина ІІ заслала до Сибіру, де він у неволі й помер. Другий утік у Волощину, а потім на Буковину, у Чернівецьку губернію, звідки мій родовід по батькові. І хоч родився я на Гуцульщині, в Карпатах, генетика моя йде із Запорожжя.

Також моїми пращурами були Байда Вишневецький, який заснував Запорізьку Січ, і кошовий отаман Іван Сірко. Про цих людей писали видатні історики: Яворницький, Антонович і Грушевський. І Нечай, і Вишневецький, і Сірко були характерниками, тобто людьми, які володіли надприродними силами. То були люди, які глибоко знали кругосвіт і закони природи. Також вони були пророками і ясновидцями і бачили майбутнє на тисячі років наперед. Колись усi люди були ясновидцями, казав мій дiд Нечай. Кожен знав свою смертну годину i те, як вiн помре. З того часу лишився тiльки звичай готувати собi на смерть одежу. Тепер люди змалiли. Бог побачив, що земля палає грiхом, i заборонив янголам сходити на землю, щоби тi через пророкiв давали вказiвку людям. I пiсля того лише одиницi вберегли в собi дар ясновидiння. Для всiх iнших Бог лишив тiльки ясновидiння у снi».

Доля самого Михайла Нечая видалася непростою. За свої 78 років він переніс лихоліття окупації, холод і голод. Доводилося навіть спати на снігу в 25-градусний мороз і їсти траву, пити воду і так виживати всю зиму. Після чого захворів на тиф і двічі був у стані клінічної смерті. Мольфар пережив передчасну смерть сина, хоча знав про це горе ще з давнього пророчого сновидіння. «Коли меншому синові було шість років, мені приснилося, що я прийшов до церкви, справа — дерев’яний хрест, а на ньому Спаситель, — згадував мольфар. — І сказав до мене Христос: «Не журіться, господарю, син ваш коротковічний, молодим помре». Він прожив тридцять дев’ять років. В армії служив у ракетних військах і облучився радіацією. Дістав саркому. Я лікував його народними методами, але тоді, як гахнув Чорнобиль, я вже не міг його порятувати».

Тривалий час мольфарство й нетрадиційна медицина були заборонені, і людей доводилося приймати вночі, таємно, так, щоб ніхто не дізнався і не доніс радянській владі. Ось у таких умовах довелося йому надавати людям допомогу. А визнаним і відомим мольфар Михайло став наприкінці 80-х років, коли йому можна було відкрито займатися своєю справою. Тоді до діда Нечая щодня приїздило чимало людей, знатних і простих, з різних регіонів, зі своїми проблемами і хворобами. Масових сеансів Михайло Нечай не проводив, з кожним спілкувався індивідуально. Тому простояти в черзі можна було не один день. Тепер тут не буває так людно, але час від часу хтось таки приходить до мольфара, часто приїжджають іноземні туристи.


Слово - то сильна зброя

Своїм духовним учителем, або провiдником, дiд Нечай називає святого Пантелеймона, який бачиться йому старим сивим чоловiком з довгою бородою, хоча мольфар i знає, що насправдi святий Пантелеймон помер у молодому вiцi: за переказом, йому вiдтяли голову, а з рани потекла не кров, а молоко. Мольфар каже, що консультується у свого провiдника, але не будь-коли, а тiльки у вiдповiднi днi, якi вираховує за фазами мiсяця, i навiть у певнi години.

Вiд свого провiдника дiд Нечай навчився вiдкривати всi таємницi i секрети природи... усерединi самого себе. Мольфар переконаний, що все, що потрiбно знати людинi, є в нiй самiй, бо кожна людина — маленький кришталик всесвiту. Усерединi нас, впевнений вiн, є незмiряна сила можливостей, якi використовують лише тi, хто знає ключ до того, що треба вiдкрити.

Раз на рiк мольфар вiдбуває дивний ритуал очищення. За його словами, вiд людей, їхнiх страждань i задумiв вiн тяжiє, як закутий у панцир. Тодi мусить іти на дванадцять дiб у потаємну глибоку печеру, в якiй так тихо, як у гробi, i там впадати у транс: завмирати непорушно, згорнувшись, як дитя в лонi матерi, вiдключати всi свої органи чуття, майже повнiстю зупиняти серцебиття та дихання. У той час мольфар отримує вiд свого духовного вчителя настанови, що має зробити впродовж року, i йому вiдкриваються деякi подiї з майбутнього. Щоправда, пророкувати те, що станеться, мольфар не хоче, бо знає, що пророкiв в усi часи не любили i навiть вбивали.

Дiд Нечай не вважає себе останнiм карпатським мольфаром. Вiн упевнений, що й через сотнi лiт будуть люди, якi володiтимуть тим даром, i доти iснуватимуть примiвники й градiвники, доки житимуть гуцули. А гуцульський свiт, каже мольфар, невмирущий. Бо «гуцули породилися з полум’я вогню i їх не годен нiхто знищити». Водночас Нечай переймається тим, що досi не взяв нiкого в науку: «Хотiв би мати учня, але буде так, як дозволять Божi сили. Багато є тих, хто би хотiв навчитися, цiла армiя добровольцiв є, але духи менi не дозволяють. Бо йдуть тi, хто любить грошi, а я шукаю такого, щоб вiн мусив жити бiдно. Той, хто любить людину, а не грошi, менi би пiдiйшов. I якщо я в Бога домолюся i Вiн вислухає мою просьбу, то я буду щасливий тим, що не буду вмирати тяжко: передам тому чоловiковi чи жiнцi цей дар. Адже це величезна вiдповiдальнiсть за кожне слово, що вiн зронить чи навiть промовить подумки. Тому що слово — найсильнiша зброя у Всесвiтi».

Контакти

НАША АДРЕСА:
01001, Україна, Київ,
вул. Мала Житомирська,
буд. 11 офiс 5а
Тел./факс:
+38 (044) 2783759
Vodafone:
+38 (050) 0710120
НАШ E-MAIL:
urk.ukraine@gmail.com
Вiдвiдувачiв сьогоднi 01.03.2021 : 4
Вiдвiдувачiв з 17.03.2003 : 2112086

Copyright © 2003-2021 Українське Реєстрове Козацтво

Усi права на матерiали, якi знаходяться на сайтi Українського Реєстрового Козацтва, захищаються у вiдповiдностi до Законодавства України. Використання матерiалiв дозволяється у випадку посилання (для iнтернет-видань - гiперпосилання) на www.kozatstvo.org.ua. <

Проблеми/коментарiї? Пишiть