|
|
| Під час інавгурації Президента булаву Віктору Ющенку вручає Голова Конституційного Суду України Микола Селівон. |
Ще на початку сімнадцятого століття давнє українське місто Ромен входило до складу Польщі – саме тут, у Верх-ньому Посуллі, проходив кордон між нею і Московським царством, який, врешті-решт, більш-менш оформився 1638 року встановленням так званої “Путивльської межі”. Саме там, на тривожному прикордонні, в селі Пустовійтівці, народився 1691 року майбутній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Іванович Калнишевський. Він був найстаршим сином, але не єдиним. Як встановив краєзнавець Феодосій Іванович Сахно, 1771 року в усіх церквах Смілого (це містечко кілометрів за 15 північніше Пустовійтівки) були заведені нові метричні книги, в яких неодмінно зазначали народження, смерті, шлюби та інші помітні події парафій. Частина цих книг збереглася, серед них і з Миколаївської церкви, в якій правив Семен Калнишевський. Пустовійтівка тоді належала смілянському сотнику Василю Громеці, товаришу Петра Калнишевського. Його син Іван Громека служив у Війську Запорозькому, про що свідчить атестат, виданий йому на Січі і підписаний кошовим. За переписом 1767 року в Смілянській сотні значиться козак Панас Калнишевський, котрий підписав переписну відомість разом із сотником, що свідчить про його неабиякий авторитет у містечку.
За А.Скальковським, Петро Іванович Калнишевський був шляхетського походження. Документи ж Запорозького архіву, навпаки, підкреслюють його “мужиче” походження, себто з посполитих. Це переконливо доводить у своєму маловідомому дослідженні “Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша 18 століття” український історик Олександр Рябінін-Скляревський, репресований більшовиками у тридцятих роках минулого століття. Листування Калнишевського з родиною теж стверджує його посполите походження. Брат Калнишевського, посполитий Нечипор Ющенко, у 1768 р. дописує, як заручив свою дочку за січового козака Семена Тугай-бея. 9 січня відбулося весілля, і Нечипор пише: “Через Єгора, зятя мого Тугай-бея, нижайшій уклон и подарок посылается”.
Походження Калнишевського з Пустовійтівки Роменського повіту докладно подав з архіву Роменського Духовного правління Ф.Новицький (Ф.Н. - 1892). Проте метричного запису не розшукано. Рік народження з напису на могилі Калнишевського на Соловках подав П.Єфіменко: «Скончался 1803 года, октября 23 дня в субботу, 112 льт оть роду” (1875). Напис зроблено у 1856 р., здається, з легенди, бо відомості монастиря за 1777-1793 рр. не зазначали року народження проти імені колодника Калнишевського (Єварницький – 1888. – С.220).
З листа сумського міщанина Григорія Швеця, датованого 1 жовтня 1768 року, адресованого Петру Калнишевському, випливає, що в останнього кошового було дві сестри. Григорій Швець - син однієї з них, Агафії. Були на Січі в Кущівському курені Андрій і Давид Калниші. З листування Петра Калнишевського відомо, що він мав ще й племінника Стефана Чемериса, племінниць Уляну Лук’янович, Тетяну Підгану-Сердюченко, кума Афанасія Л.Шкляревича у Ромні, брата Нечипора Ющенка, козацького старшину з Хоружівки. Свого часу родовід Ющенків досліджував і краєзнавець Феодосій Сахно з Смілого. Ось уривок з його листа від 22 липня 1971 року, адресованого письменнику Олексі Ющенку: “Десь давненько я обіцяв надіслати Вам деякі замітки з Вашої родословної. Працюючи над темою по історії Смілого, мені довелося простудіювати сотні три різних книг старих видань та різні списки козаків, всіляких документів. У зв’язку з тим, що Хоружівка з давніх часів пов’язана своєю долею, економічним та іншим життям з нашим Смілим, довелося читати різні спільні документи, що стосуються і Смілого, і Хоружівки. Робив виписки про Сміле та натрапив на Ваших предків – точніше, на згадки про них, дещо записав.
Найдавніші з відомих Ваших предків були козаки – брати Федір і Олекса Ющенки, що належали до Білоцерківського полку, яким командував Михайло Громико. Про Олексу Ющенка є запис у реєстрі всього Війська Запорозького після Зборівського договору з королем Яном Казимиром, що складений 18 жовтня 1649 року. Ці списки видав О.Бодянський в Москві 1874 року. Ющенки були досить кмітливими козаками, а особисто Богдан Хмельницький доручав їм відповідальні завдання при таємному листуванні з Олексієм Михайловичем Романовим.
В “Актах Юго-Западной России” (СПБ, 1878 р.) є запис, що в грудні 1653 року козак Федько Ющенко привіз від Богдана Хмельницького листи до Переяславського полковника Павла Тетері, а той віддав листи будівничому Троїце-Сергієвського монастиря старцю Арсемію Суханову, будівничий, в свою чергу, надіслав царю відписку (Олексію Михайловичу).
Ющенки залишилися посланцями в Тетері, а коли в березні 1654 року Тетеря входив до складу посольства в Москві і випрохав собі в царя грамоту на Сміле, то заселяв ці ще мало заселені краї своїми людьми, надаючи їм уже від себе відповідні ділянки, де можна будувати водяні млини. Отже, Ющенки були першопоселенцями в складі сотні сина Громики і поселилися над річкою Хуссю”.
Саме Ющенки та ще Іван Хоружий і Никін Хоружий заснували тут село Хоружівку.
(Уривок з книги Данила Кулиняка “Від Калниша вісті”).