|
|
| На фестивалі «Козацькі розваги» |
Запорозькі козаки відзначалися розумом, хитрістю, умінням виграти бій та вражали ворогів відвагою, фізичною витривалістю, здатністю терпіти муки, силою, зневагою до смерті. Французький інженер Гійом Левассер де Боплан у своєму “Описі України” 1650 року відзначав, що козаки “дуже міцні тілом, легко зносять спеку і холод, голод і спрагу. На війні витривалі, хоробрі... На зріст гарні, повороткі, сильні... Від природи мають добре здоров’я... Від хвороби вмирають дуже рідко, і хіба в глибокій старості. Здебільшого кінчають життя на ложі слави, вбиті на війні”.
Особливу роль у формуванні таких людей відігравала Січ. Стати козаком у ті часи мріяв кожний юнак. Крім хлопців із простих родин, ішли до козаків, щоб “вишколитись у порядку і чуйності лицарській”, і сини з най-відоміших шляхетних сімей.
Високі духовні, моральні та фізичні якості виховувалися, зокрема, і за рахунок суворої військової дисципліни. Найбільше козак боявся осуду Божого та своїх товаришів. Суворо каралися в Січі такі злочини, як вбивство невинного, бійки між козаками, крадіжки приватного та громадського майна, засуджувались аморальні вчинки: неповернення позичених грошей та речей, дезертирство. За пияцтво під час військових походів козаків карали на смерть. Зрада серед козаків вважалася найтяжчим злочином.
На початку 17 ст. при січових та інших церквах почали створюватися козацькі школи, які стали осередками військового, фізичного вдосконалення, сприяли духовному і культурному розвитку. Навчання у цих школах тривало від 10 до 18 років. Учнів навчали веслувати й керувати човном, плавати на воді та під водою, верхової їзди та фехтування, стрільби та рукопашного бою, долати перешкоди.
На свята молодь обов’язково брала активну участь у змаганнях зі спритності, точності, витривалості, швидкості. Подібні змагання проводяться упродовж 10 років у Донецькому державному інституті штучного інтелекту під егідою спадкоємця славних січових традицій – Українського Реєстрового Козацтва.
Досягти успіхів у фізичному загартуванні та розвитку духовності запорожцям, поряд з іншим, допомагало суворе дотримання розпорядку дня. За сигналом (церковний дзвін) вони вставали до сходу сонця, молилися і йшли, не зважаючи на пору року чи погоду, до річки купатись. Після спільного сніданку – спільна молитва у церкві, потім санітарно-гігієнічні та господарські заходи. Щодня проводилася бойова підготовка: вправи зі зброєю, змагання на конях, долання перешкод, бій на шаблях “до першої крові”, вивчалися різні види рукопашного бою, такі як “гопак”, “спас”, “хрест” тощо. Після обіду навчалися читання та письма, слухали розповіді старших, гру кобзарів, вивчали історію рідного краю, знайомилися з музикою через виконання церковних та народних пісень і танців. Частина козаків у цей час готувалась до несення військової служби з охорони фортеці, шляхів, переправ. Надвечір дзвони скликали козаків на молитву. Після вечері парубки мали вільний час, який використовувався для гри на музичних інструментах, співанок, танців, а також додаткових фізичних вправ.
Саме так виховувалися покоління загартованих, фізично розвинених, витривалих, високоморальних захисників Вітчизни, які заслужили невмирущу славу.