Ліна Костенко

Багата історія землі донецької. Чимало могли б розповісти її сиві кургани й безкраї степи.

Отаман Торського полку УРК Віктор Сіробаба, заступник Селидівського міського голови Валерій Стулішенко, отаман Донецького міського товариства УРК Олег Костюкевич, керівник прес-служби УРК Микола Карабанов біля пам’ятника козакам у Селидовому

Про заселення краю до цього часу пам’ятає ріка Солона, чиї береги століття тому ховались у густих заростях і високих травах, що сягали плеча вершника. І ріка, і навколишні степи з давніх-давен були відомі запорозьким козакам. Тут і виник сторожовий пост для попередження набігів кочівників.

Ще у ХV столітті на березі ріки з’явилися перші зимівники. Поступово обживався водний басейн рік Солона, Кальміус, Вовча, Бик, Бахмутка та інших. Із запорозьких козаків починають формуватися курені. Згодом на території сучасного Селидового виникло п’ять куренів. На північному березі знаходилися Кучуринський та Лисичанський курені, на південному - Лазоватський та Головковський, а між ними, на самому березі ріки, розташувався курінь Кравців.

Пам’ятник українським козакам - засновникам м. Селидового

Засновником першого зимівника вважається козак Селид, на честь якого й названо поселення, що виникло згодом. Письмові джерела кінця ХV - початку ХVІ століття уже містять згадки про козаків. Документальні свідчення, зокрема, збереглися і про козака Губу, який тут жив і займався скотарством та землеробством, про що свідчить запис у «Збірнику статистичних відомостей про Бахмутський повіт Катеринославської губернії».

Інтенсивне заселення цієї території почалося лише з другої половини ХVIII століття, коли царський уряд почав заселяти ці землі переселенцями з українських і російських губерній та іноземними колоністами - переважно молдаванами та волохами.

У 1782 році Бахмутська провінційна канцелярія приймає рішення про утворення на річці Солоній, поблизу Паліївського яру, державної військової слободи Селидівки. Волохів та молдаван було переселено в Землянки та Корсун, а на їх місце прибули козаки Миргородського полку Полтавської губернії. У подальші роки населення поповнювалося за рахунок втікачів від кріпосницького гніту з Чернігівської та Харківської губерній.

Упродовж кількох десятиліть історію Селидового, що згодом перетворилося на звичайне промислове місто, досліджувала учителька англійської мови місцевої школи Алла Іванівна Авраменко. Підсумком дослідницької роботи стали кілька тек з рукописними текстами та вирізками з різних газет і журналів. Нині за станом здоров’я Алла Іванівна вже не може продовжувати краєзнавчі розвідки. То ж теки з записами передала заступнику Селидівського міського голови Валерію Павловичу Стулішенку, який зараз за сумісництвом - хранитель історії міста.

Фрагмент скульптурного комплексу «Козацький сторожовий пост»

Записуючи козацькі легенди та перекази, вивчаючи архівні джерела, А.Авраменко встановила, що багато хто з мешканців міста і сьогодні носить козацькі прізвища: Коровка, Кравець, Безпалий, Безкоровайний тощо.

Серед цікавих фактів і такий: на одному зі старих кладовищ, Михайлівському, що знаходиться біля Михайлівського тракту, а це вздовж ріки Солоної, учителька віднайшла фундамент гранітного хреста, на якому вибита дата поховання - 1508 рік. За її глибоким переконанням, цей хрест було встановлено на козацькій могилі. Ще донедавна на селидівських кладовищах були хрести, датовані 17 століттям. Їх фундаменти зараз досліджують історики. Якщо спеціалісти підтвердять, що ці фундаменти та старовинні надгробні плити, з вибитими на них хрестами у вигляді тризубів, належать до козацької доби, Селидове отримає нові матеріальні свідчення своєї славної козацької історії - історії, яку продовжують нині осередки Українського Реєстрового Козацтва та інших козацьких формувань, що діють у місті.